Український всесвіт Дмитра Коваля: ex humo
(на матеріалах інтерв’ю, бесід з художником, виставкових рефлексій)
Ірина Кушнір,
кандидат філологічних наук,
доцентка ЛНУ ім. Івана Франка
У сучасному українському образотворчому мистецтві ім’я Дмитра Коваля, випускника Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, представника авторитетної Київської живописної школи та члена НСХУ, асоціюється із глибоким філософським підходом, віртуозною технікою та збереженням найкращих традицій академічного живопису, збагаченого сучасним світосприйняттям.
Одна з виставок цього художника має назву «Ex humo: Земля говорить світлом», що перекладається як «від землі, із землі». Це визначення є надзвичайно точним, адже Дмитро Коваль малює, надихаючись рідною землею, передаючи онтологічний зв’язок із нею, відчуваючи рідний дім і втілюючи любов до Батьківщини на своїх полотнах.
Рідна земля постає тут не просто складовою пейзажу: вона є простором пам’яті, джерелом оновлення та сили. Усі полотна митця відображають головний лейтмотив його творчості: любов до української землі, яка визначає візуальну мову художника.
Дмитро Коваль – знаний український живописець, лауреат численних мистецьких премій, наставник молоді та викладач. В інтерв’ю для «Lviv Media» він пояснює, чому земля стала точкою входу у його український всесвіт:
«Ex humo – це певні підсумки мого мистецького шляху. Здебільшого моя творчість ілюструє головні тенденції нашого народу: автентичність, культуру, любов до землі. Чимало моїх циклів присвячені цій проблематиці. Мені дуже цікаво розкривати її під різним кутом зору. У портретному живописі національний колорит гармонійно поєднується із пейзажною серією, і глядач, що відвідує виставку, відчуває дух нашої культури та ідентичності повною мірою».
І з цими міркуваннями важко не погодитися. Усі картини з художнього доробку митця гармонійно доповнюють одна одну, говорячи засобом кольору, відтінку та нюансу про глибинне, автентичне, про любов, добро, мир і свободу. У цій розмові художник зазначає:
«Земля для мене – це більше про енергетику, про нашу ідентичність, про те, звідки виходить життя. Про те, що нас спонукає жити, рухатися вперед, творити, відстоювати свою незалежність, боротися і любити».
У роботах Дмитра Коваля бачимо потужний культурний пласт української ідентичності, співзвучний із образом позачасового селянина, який зберіг первинний онтологічний зв’язок із рідною землею. Саме тому його полотна знаходять відгук у серцях глядачів у Чехії, Румунії, США, Німеччини, Франції, Китаю, Канади, адже через них люди впізнають власні корені. Мова мистецтва, якою спілкується Дмитро Коваль, є універсальною, і мова любові до своєї Батьківщини зрозуміла кожному.
Митець наголошує:
«Це ніби мій прошарок, яким я маю займатися. Мені завжди цікаво піднімати тему нашої національної ідентичності: як у циклах портретів, так і в пейзажах».
Говорити про любов до рідної землі та національне для Дмитра Коваля означає не лише створювати мистецтво. Він також позиціонує себе як культурний діяч, який активно популяризує українську ідентичність, виступаючи куратором молодіжних виставок і благодійних артпроєктів.
«Я вважаю, що мене як людину, як митця з моїм світоглядом народила все ж таки моя земля».
Надалі мистецький світогляд Дмитра Коваля формувався під впливом Київської живописної школи. Митець родом із Буковини, з міста Хотин, одного з найстаріших міст-фортець України.
«Той ландшафт, те середовище, той рідний край, ті люди, які оточували мене змалечку – це саме вони заклали те зерно, що проросло і присутнє надалі в мені».
Він із вдячністю згадує своїх учителів (серед Віра Баринова-Кулеба, Валентина Виродова-Готьє, Василь Гурін), товаришів із років навчання у майстерні сакрального живопису, яку тоді очолював Микола Стороженко, а також розповідає про глибоке вивчення мистецтва доби Відродження, французького та українського імпресіонізму.
Пригадуючи свої перші спроби й малюнки, Дмитро Коваль відзначає красу пейзажів рідних місць, спостерігати за якими і не малювати їх просто неможливо. Любити те, що надихає, і прагнути говорити про це мовою живопису: саме так, за словами митця, народжується справжнє мистецтво. Очевидно, що рідний край став тією стартовою площадкою, з якої розпочалася глибоко українська, натхненна творчість художника, сформувавши його головні мистецькі пріоритети й цінності.
Сьогодні своєю місією Дмитро Коваль бачить також розбудову культурно-мистецької інфраструктури, яка популяризуватиме Україну та стане надійним трампліном для наступного покоління молодих митців. Адже середовище є надзвичайно важливим для формування молоді, закладання їхніх життєвих орієнтирів та віднайдення власного коріння.
Митець зазначає:
«Твориш тоді, коли для тебе важливо говорити цим мистецтвом. Мистецтво не є і не може бути меркантильним, бо тоді з’являється відчуття фальші, а фальш дуже легко відчувається».
І це справді так, адже кожна його картина – це щире зізнання в любові до рідного краю.
Особливе місце у віртуальному каталозі митця займає підрозділ «Intimate Landscapes» («Інтимні пейзажі»). Якщо монументальні цикли художника («Українська молитва», «Реквієм», «Земля») говорять до глядача голосом загальнонаціональних епопей, то інтимний пейзаж у виконанні Д. Коваля – це камерна, майже сакральна розмова наодинці з собою, де природа стає дзеркалом людської душі. Пейзажі з цієї серії позбавлені кричущої декларативності чи географічного буквалізму.
Дмитро Коваль не просто фіксує стан природи , він створює власну «плазму», де форма розчиняється у світло-повітряному середовищі, а реальні об’єкти переплавляються у витончені візуальні метафори. Кожна робота дихає тишею, спокоєм, любов’ю. Це світ, що перебуває на межі сну і яви: ранкові тумани, що огортають землі Хотинщини чи Київщини, приглушені сутінки, трепетне світло переддмевіння або глибокі нічні тони. Художник майстерно використовує нюансні переходи кольору, уникаючи різких контрастів, завдяки чому полотна справляють гіпнотичний, заспокійливий ефект.
Спадщина Київської живописної школи та школа академічної майстерності відчутні у кожному мазку. Колористична гама «інтимних пейзажів» побудована на витончених гармоніях: приглушені охристі, глибокі синьо-сірі, оливкові, перламутрові та землисті відтінки створюють відчуття присутності та дотику до первісної чистоти природи.
Кольори у Дмитра Коваля не просто малюють, вони звучать, як музичні акорди. У цих роботах простежується шляхетна стриманість, яка є ознакою зрілого майстра. Живописна поверхня багата на фактури, лесування та тонкі світлові акценти, що надає роботам музичності та вишуканого європейського звучання, зберігаючи при цьому неповторний український дух.
У «Інтимні пейзажі» варто зануритися перш за все заради емоційного перезавантаження. У час, коли реальність вимагає від українців надлюдської стійкості, ці роботи дарують простір для внутрішньої тиші, споглядання і ментального відновлення. Не можна не відзначити й художньої досконалості, оскільки це зразок високого професіоналізму, де класична школа гармонійно поєднана з індивідуальним авторським баченням.
Відчуття дому і коренів присутнє імпліцитно у пейзажах. Навіть у своїй камерності ці пейзажі наскрізь пронизані любов’ю до рідної землі, яка вплетена в кожну пляму фарби та кожен живописний шар. Серія «Intimate Landscapes» на сайті Дмитра Коваля – це доказ того, що справжнє мистецтво не кричить. Воно шепоче до глядача тими відтінками та настроями, які кожен носить у глибині власного серця. Цей всесвіт Дмитра Коваля, відкритий для кожного, хто вміє зупинитися і бачити.
Слід сказати і про портретний простір Дмитра Коваля як інший вимір його таланту. Якщо пейзажі митця говорять мовою стихій та розчинених просторів, то портретна серія демонструє людину в гармонійному злитті з цим середовищем. Сам автор визначає концепцію цієї колекції крізь призму імпресіонізму: тут важлива не суха академічна схожість чи фотографічна фіксація рис, а відтворення ефемерної миті, настрою та психологічної вібрації.
У портретах Дмитра Коваля людська постать ніколи не існує ізольовано. Обличчя і фігури моделей стають продовженням навколишнього простору, буквально розчиняючись у грі світла, тіней та повітря. Людина постає як частина світло-повітряного середовища. Використовуючи вільні, динамічні мазки та елементи пуантилізму, художник будує форму за допомогою чистих кольорових плям і рефлексій. Завдяки цьому полотна дихають: здається, що ми бачимо не застигле зображення, а живу людину, злотлену у променях ранкового сонця («В осінньому затінку», “Останні промені сонця”) чи огорнуту м’яким затишком майстерні.
Особливе місце в серії займають роботи з виразним українським характером та глибоким етнографічним підтекстом, переосмисленим через сучасне мистецьке бачення: «Гуцульська пісня. Портрет Марії Кречунєк» та роботи на кшталт «Мила україночка» чи «Портрет незнайомої в червоному намисті» демонструють трепетне ставлення художника до національної ідентичності. Червоне намисто, традиційний одяг чи карпатські мотиви не виглядають етнографічною бутафорією: вони органічно вплетені у живописну тканину картини, стаючи носіями внутрішньої гідності, краси та генетичної пам’яті.
Портрети «Портрет Ярослави», «Мирославна» чи метафоричного полотна «Перевтілення» розкривають тонкий психологізм. Внутрішній світ героїв передається через погляд, ледь вловимий рух і, головне, через колористичну атмосферу. Колір у Д. Коваля виконує психологічне навантаження: він передає не лише освітлення, а й емоційний стан моделі: від меланхолійної зосередженості до світлої радості. Національний код тут проступає особлво виразно.
Портрети Дмитра Коваля – міст між традиціями виваженої Київської живописної школи та сміливим експериментом на межі імпресіонізму і символізму. Художник доводить, що портрет може бути водночас глибоко особистим і універсальним, таким, де за індивідуальною рисою конкретної людини проступає загальний образ людини нашої епохи: сповненої внутрішньої сили, зв’язку з корінням і здатності випромінювати світло навіть у найменш радісні часи.
Слід відзначити й особливу техніку митця, за допомогою якої він переносить на полотно свої думки та ідеї. Багатошаровість його живопису створює відчуття матеріальності, присутності ґрунту та незнищенної першооснови.
Дмитро Коваль переконаний:
«Перш за все, слід проникнутися та глибоко відчути те, що будеш створювати. Тільки такий твір стане справжнім».
Дивлячись на його полотна, не доводиться говорити про будь-яку шаблонність. Натомість кожен образ постає самобутнім, особливим і несе власну глибоку, багату на смисли закодовану думку.
Бо ж все, що малює Дмитро Коваль, це йде із землі, тобто, ex humo.